Майстерня Єнота: Денім та джинси.

Привіт!

Що ми знаємо про звичні речі, які нас оточують? Все або майже все. Чи це дійсно так? Іноді люблю покопатися в інформації і дізнатися нове про знайоме. Покопаємося разом?

Вони пройшли сотні тисяч миль морів та океанів. Спускалися в шахти, допомагали, доглядати худобу, були свідками золотої лихоманки. Стали символом свободи і вільнодумства та причиною страти двох людей. Це все про джинси—улюблений одяг мільйонів.

Зберіглося багато цікавої інформації про ці популярні штани та цупку бавовняну тканину, яка найчастіше використовується для їх виготовлення. Історія джинсів достатньо давня для того, щоб вмістити в себе не тільки достовірні факти, але й легенди, які не мають підтвердження.
Назву denim джинсова тканина отримала завдяки французькому місту Нім (фр. Nîmes). Саме тут її навчилися виготовляти ще в IV столітті. Тканина з Німа (de Nîmes, «де Нім»)--денім. А слово jeans походить від французької вимови назви італійського міста Генуя (фр. Gênes [жен]). Тут в ХVI сторіччі вперше були пошиті пращури сучасних джинсів.
Першими джинси почали носити моряки. Вони вельми поважали денім і максимально використовували цю міцну тканину: нею вкривали вантажі, латали вітрила і шили собі просторі штани. Згідно іншої версії моряки підганяли під себе вже готовий привезений з Індії та пофарбований у колір індиго бавовняний одяг, так званий дангарі (англ. dungaree). Можливо мали місце обидва способи отримання цього робочого одягу. А вимоги до нього у невибагливих морських вовків були прості: штани мали бути зносостійкими, а їх штанини легко закочуватися для зручності при митті палуби.
Можна сказати, що сучасна історія джинсів розпочалася у 1853 році, коли єврейський емігрант з Баварії Леві Страус (Levi Strauss) заснував у Сан-Франциско, Каліфорнія, майстерню з пошиву штанів для гірників та золотошукачів. Також міцні зручні штани полюбилися лісорубам, ковбоям, фермерам та робочим.

Перші джинси нагадували комбінезон і були скроєні з тканини, призначеної, як і в історії з моряками, в першу чергу не для одягу, а для наметів і тентів.

Американці вважають, що слово jeans з’явилося завдяки їх вимові назви міста Генуя: штамп місця відправлення на тюках з тканиною «Gênes» вони читали на на свій манер — «Джинс». Тоді до моменту, коли слово «джинси» впевнено увійде у лексикон народів Світу залишалося приблизно сто років: свою сучасну назву джинси отримали лише в середині ХХ століття, а до тих пір їх називали «спецодяг». Перші джинси, які пошила компанія «Levi Strauss & Co» були не синього, як здавалося б класичного, а коричневого кольору. Звідки тоді взявся синій? У 1867 році корабель, на якому перебувала партія тканини, замовлена Леві Страусом, потрапив у шторм. Бочки з фарбою індиго розбилися і кілька рулонів просочилися синьою фарбою. Однак підприємець не викинув зіпсовану тканину, а пошив з неї штани, які розійшлися моментально. Так майбутні джинси одержали свій знаменитий синій колір. Ця легенда жива дотепер, але довести, що справи склалися саме так, неможливо — архіви компанії «Levi’s» загинули під час землетрусу у 1906 році.

Зносостійка, міцна тканина, зручний фасон, дешева вартість—чудове поєднання. Але виявилася одна проблема: під вагою вмісту, наприклад золотих самородків, через якийсь час в штанах рвалися кишені. Рішення у 1870 році знайшов Джейкоб Девіс (Jacob Davis): він запропонував зміцнювати кишені та інші слабкі місця джинсів заклепками для кріплення кінської збруї. Оригінальна ідея настільки сподобалася публіці, що в компанії продовжили використовувати заклепки на всіх джинсах, що виготовлялися Страусом. Джейкоб Девіс не мав грошей на реєстрацію власного винаходу і у 1873 році за патент на виробництво «робочих комбінезонів без бретелей з кишенями для ножа, грошей і годинника» заплатив заповзятий та далекоглядний Леві. Кажуть з того часу і до самого кінця життя Девіс працював в «Levi Strauss & Co», де заробив мільйонний статок, а його діло у компанії продовжив його син Саймон (Simon Davis). Однак основний величезний прибуток та всесвітнє визнання отримав Страус.

Наявність заклепок не тільки робила джинси ще більш практичними, але й наближала їх вигляд до звичного нам . Додати сюди прошивку жовтогарячими нитками в тон мідним заклепкам (а саме так і зробили у «Levi Strauss & Co»), відомий шкіряний лейбл з зображення двох коней, які намагаються розірвати джинси навпіл — і перед нами практично джинси-наші сучасники. Ще одне суттєве змінення у конструкцію джинсів було внесено в 1941 році: мідні заклепки та ґудзики на ширінках поступилися місцем застібці-блискавці. Причина в тому, що при сидінні біля багаття ці деталі розжарювалися і могли спричинити своїм власникам опіки в області паху.
Важко уявити, що до всесвітнього визнання джинси пройшли достатньо довгий шлях.
Спочатку вони були виключно робочим одягом і дуже повільно просувалися за межі Каліфорнії та декількох сусідніх штатів. Відвідувати в джинсах бар, театр, офіс або просто зустрітися з друзями вважалося непристойним і вкрай засуджувалося. Навіть Леві Страус сам ніколи не носив свої вироби: він був багатим бізнесменом і дешеві штани для бідних йому були ні до чого.
Популяризації джинсів сприяли кіно та музика, точніше герої вестернів та популярні виконавці пісень.
У просуванні джинсів Сполученими Штатами, а потім і Світом певну роль зіграла Друга світова війна. Наприклад, жіночі джинси. Перша модель джинсів для жінок була створена у 1935 році, проте ще деякий час вона не набувала масового поширення. З початком Другої світової війни і, як слідство, повсюдного залучання жінок до промислових підприємств та суто чоловічих у довоєнний період професій, джинси здобули численну армію надійних союзниць та палких прихильниць: представниці прекрасної статі бажали носити на роботі не тільки зручний і дешевий, але й більш-менш привабливий одяг.

З початком Другою світової війни джинси вийшли на міжнародну арену. Американські військові носили джинси у свій вільний час і так познайомили Європу, а також Японію з винаходом Страуса і Девіса. Європейці та японці із задоволенням вимінювали міцні штани з синьої бавовни на їжу і сигарети. Джинси підкорили навіть консервативну Велику Британію. У 1946 році британська фірма M Cooper, що раніше спеціалізувалася на пошитті військової форми, стала вперше в Європі виготовляти джинси. Розповсюдженню джинсів сприяв післявоєнний дефіцит. Наприкінці 1940-х років британський уряд щорічно видавав кожному жителеві країни 30 купонів на покупку одягу. Костюм оцінювався в 26 купонів, костюм кочегара в 4 купони. Джинси, які сприймалися як негодящий одяг, «коштували» всього один купон.
Про Японію і говорити нічого: після закінчення Другої світової війни вони із притаманною їм прискіпливістю відтворили у себе американські технології виробництва деніму, і сьогодні японська джинсова тканина вважається кращою в Світі.
В 60-х роках ХХ сторіччя джинси були невід'ємним атрибутом хіппі, пацифістів, рокерів: для всіх них джинси стали своєрідною формою одягу, символом протесту та вільнодумства. Результатом стало бурхливе зростання числа компаній, що випускають джинси і їх розповсюдження в нові країни і регіони.
У 70-ті роки джинси почали асоціюватися з молодістю, енергійністю та сексуальністю і не втрачають своїх позицій донині. Саме у 70-ті джинси найбільш зацікавили багатьох кутюр’є та остаточно привернули їх увагу до себе. Джинсові моделі створили Calvin Klein, Dolce&Gabbana, Cavalli, Helmut Lang і інші законодавці моди.
Однак в історії джинсів траплялися сумні моменти і кримінальні справи. Тоталітарні режими не вітають будь які символи свободи, вільнодумства та прояви індивідуальності, навіть якщо це всього лише комфортний одяг. Саме так відбувалося в Радянському Союзі. До того ж закордонні речі за зовнішнім виглядом та якістю занадто часто перевершували вироби радянської промисловості, а це в свою чергу завдавало удару комуністичній ідеології та пропаганді.

Вперше джинси потрапили до СРСР у 1957 році під час Всесвітнього фестивалю молоді та студентів. Звичайно ж в першу чергу з джинсами познайомилися мешканці Москви та Ленінграду, бо саме там раніше, ніж будь-де на величезних територіях соціалістичної країни, з’явилися іноземні туристи та студенти. З цих двох міст частіше виїжджали делегації за кордон, і їх учасники мали можливість на зекономлені кошти з невеликої суми поміняної державою валюти придбати речі у загниваючих капіталістів. Джинсами похизуватися могли не всі з причини того, що для більшості пересічних громадян вони були занадто коштовні—такий собі символ радянського багатства.
Парадокс та суперечливість радянської ситуації полягали в тім, що носити імпортні джинси закон не забороняв, а продавати можна було тільки в спеціальних магазинах «Берізка», доступ до яких мало дуже вузьке коло громадян. Інші види продажу джинсів дорівнювалися до валютних операцій і за законом тих часів каралися в залежності від складу злочину позбавленням волі на термін від 3 до 15 років, конфіскацією майна, засланням на термін до 5 років, а також смертною карою. Саме за валютні операції та торгівлю джинсами у 1961 році були розстріляні фарцовщики Ян Рокотов та Владислав Файбишенко. Взагалі їм загрожувало 8 років колонії, але Микита Хрущов вимагав гучного, показного процесу і люди були розстріляні за обмін грошей та продаж одягу.

У 2013 році практично через п'ятдесят років після цих подій в США в пам’ять про комерсантів з'явився джинсовий бренд Rokotov & Fainberg, з логотипом двох куль, що летять. За своїм дизайном кулі також нагадують дві вісімки—номер статті Кримінального кодексу РРФСР, за якою отримали вирок Рокотов та Файбишенко.
У 80-ті з’являються перші «варені» джинси і починаються експерименти з кольором. Сьогодні завдяки розмаїттю штучних барвників вже нікого не здивують чорні, червоні, рожеві та взагалі будь-якого кольору джинси. У своїх експериментах дизайнери та модельєри не обмежилися лише кольоровою гамою: поєднання з різноманітними тканинами, додавання стразів, вишивки, мережива і навіть дорогоцінного каміння—все для задоволення смаків численних споживачів, покупців різного віку, постаті та достатку. З джинсової тканини різної щільності виготовляють сорочки, сукні, куртки, спідниці, головні убори, взуття, сумки та аксесуари, шиють затишні предмети для інтер’єру та іграшки.

Історія деніму не закінчується. Можливо саме зараз який-небудь знаний або навпаки поки ще невідомий дизайнер пише нову сторінку в його історії.

Чому взагалі я вирішила написати цю статтю? Тому що завжди хочеться дізнатися більше про те, що подобається, а я небайдужа до бавовняної тканини, особливо темно-синього кольору. Хоча я не шию одяг, взуття, аксесуари, не знаю тонкощів печворку, але працюючи в техніці скрапбукінг, обожнюю використовувати в роботі денім і неймовірно задоволена, коли вдається вдало поєднати його з іншими тканинами та матеріалами.