Спочатку я, як і всі, була в шоці. Я відчувала як підкрадається страх. Це було дуже знайоме відчуття—відчуття березня 2014-го. Я пообіцяла собі, що цього разу не дозволю холодному липкому страху заволодіти мною з середини як тоді. І майже весь час я справлялася, але вигадувати, обмислювати, працювати, все одно, не виходило.
Потім не було настрою, не виникали ідеї. Здавалося, всі задумки зупинилися на порозі 24 лютого і вагаються, чи повертатися їм взагалі. Потім вони потроху почати з’являтися, захотілося працювати, але всі попередні теми та об’єкти здавалися зайвими, недоречними. Синдром того, хто вижив, соромив та звинувачував у байдужості до людей, які зазнали втрат та перебувають зараз в тяжких умовах...
Це відео я називаю проміжним. Вважаю його необхідним і в першу чергу особисто для мене. Без озвучення своєї позиції та поглядів я не змогла б рухатися далі…
Вірю в ЗСУ! Усе буде Україна!
#війна #російсько_українська_війна #російська_воєнна_агресія #усе_буде_Україна
